У День Гідності та Свободи згадуємо захисників держави

У День Гідності та Свободи згадуємо захисників держави, їхніх помічників – волонтерів та тих, хто вдома чекає їх і закінчення війни на Донбасі. 

10 місяців у російському полоні був моряк із Кременчука Богдан Головаш. Його та ще 23 моряків росіяни захопили  25 листопада 2018 у Керченській протоці. Визволили Богдана 7 вересня. Нині він продовжує служити.

Богдан Головаш, моряк каже: Коли ти військовий, повинен враховувати всі можливі ризики. А тим паче офіцер. Я до цього йшов 8 років. То після 8 років уже не шкодуєш, я так скажу.

Два роки воював на сході України із них – місяць був у полоні полтавець Анатолій Головченко. Добровольцем у зону бойових дій він поїхав 2014-ого року.

Анатолій Головченко, колишній військовий каже: Кожен чоловік є не тільки захисником своєї сімї, а й захисником своєї держави.Коли мене запрошують до шкіл, то я намагаюся не розказувати, як ми воювали. Розказую, чому воювали, для кого, для чого.

Людмила та Павло Лучинські із села Ялосовецьке допомагають бійцям від початку бойових дій на Донбасі. Вареники, пиріжки, консервацію передають через волонтерів, які заїжджають до них дорогою на фронт.

Людмила Лучинська, волонтерка говорить:  Волонтери дзвонять, чітко знають, що треба за 2-3 дні, щоб дати мені фору, щоб я могла хлопцям більше приготувати. Тоді приїжджають, ми їх годуємо, бо в нас така гра: хто в Лучинських не їсть – той москаль.

Павло Лучинський, волонтер каже: Солдати нам пишуть підписи, побажання на прапорах. Отак у нас зібралася уже купа прапорів з АТО.

Майже рік захищав Україну полтавець Максим Запічний. 2014-ого він підписав контракт і був сапером. 17 діб воював у Донецькому аеропорті. У день своєї ротації отримав поранення.

Максим Запічний, колишній військовий каже: Шість магазинів, автомат, дві гранати і все. І ти живеш лише одним днем. Я знав, який на той момент був стан армії, велися воєнні дії. Я не міг допомогти фінансово, тому вирішив взяти участь.

Сім років на службі у Збройних силах, два з них – на фронті. Стільки відслужив Роман Залілов. Чоловік родом із Донецька. Воював в Авдіївці, Маріуполі та Донецькому аеропорті. Нині продовжує службу у Полтаві.

Роман Залілов, військовий каже: Вирішив присвятити життя військовій справі. Я і служив в Донецьку, а потім, коли розпочалось все, я там так і залишився на службі. Комусь треба захищати країну і молодь має вміти і знати, як це робити.

Шостий рік полтавські волонтерки плетуть маскувальні сітки і відправляють військовим на фронт. Себе називають «Хенд-мейд для армії руками небайдужих полтавок». Працюють жінки у вільний від роботи час.

Тетяна Сігіда, волонтерка каже: За кожен місяць ми сплітаємо десь близько 800 квадратних метрів. Ти прибігаєш до своєї роботи, після своєї роботи основної, то може бути на сітці одна людина, дві людини.

Ірина Подпорікова, волонтерка говорить: Кожну сітку ми починаємо із виплітання сердечка і молитви. Отче наш, бережи наших хлопців, дай їм сили, дай їм здоров’я. Захисти їх від куль.

Під час виходу із «зеленого коридору» під Іловайськом загинув полтавець Антон Цедік. Автівку, в якій він їхав, окупанти обстріляли з кулемету. Йому було 27.

Ольга Цедік, мати загиблого військового Антона Цедіка каже: Не просто віддали своє життя, живі втратили здоров’я і друзів. Вони боролися. Їхньою метою була вільна, незалежна, сильна Україна.

Ігор Цедік, батько загиблого військового Антона Цедіка говорить: Сила нації в єдності. Ми маємо бути об’єднані, як одне ціле. Так що хочу побажати всім хлопцям, всім людям України, щоб ми об’єдналися.